|
Стаття набрана мовою оригінала.
Наукове товариство ім. Шевченка під керівництвом д-ра Луки Луців.
Ню Йорк – Париж – Сидней – Торонто
1973 рік
Н.Н.
ЗАЛОКОТЬ
Залокоть, мале підгірське село, положене поміж Підбужем, Опакою і Бистрицею. Здовж села перепливала річка Бистриця. Присілком Залікти була гамарня з кількома родинами. Село Залокоть мало коло 200 господарств, - 1,000 осіб, з того 940 українців, 40 жидів, 16 поляків і 4 чехів (завідуючі лісами).
Коли це село постало і хто був його основником, невідомо. Село дістало свою назву від “ліктя села”, бо так воно лежить і справді, щоб дістатися до Заліктя, треба було зробити великий “лікоть” дороги.
В селі була одна дерев’яна церква, а побіч неї дерев’яна дзвіниця. У кам’яному будинку
(власність церкви) містилася Читальня Просвіти і кооператива. Була велика
дерев’яна школа, що в ній учителями були за Австро-Угорщини українці
(Стецьків), а за Польщі вчили тільки поляки (Дунець). Зі школою сусідувало
муроване приходство із забудованнями. Ті будови були по середині села. За
Польщі вчило в селі дві учительські сили і то поляки. За УРСР відразу утворено
10-літку, стягнено всіх дітей шкільного віку в школу. Прислано учителів з УРСР.
За Польщі ціле життя села гуртувалося в Читальні Просвіти. Тут вечорами відбувалися проби церковного хору, для концертів і проби вистав аматорського гуртка. Читальня мала свою власну гарну бібліотеку. Кооператива з кожним роком росла. При церкві існувало Товариство Тверезости, Марійська Дружина й Апостольство Молитви.
В селі жила родина Фецяки,- двоє стареньких людей з двома синами: Володимиром і Юрієм. Вони оба працювали в читальні і кооперативі, причинилися багато до національної свідомості села. Сільська дітвора кінчала звичайно тільки народню школу. Один покінчив теологічні студії – Микола Фриз. В селі були два кравці, три ковалі, два боднарі, три стельмахи, два будівничі та один скляр.
Осінню і зимою влаштовувано в читальні курси ручних робіт і куховарства. Інструктори приїжджали з Дрогобича. Дівчата в селі вишивали собі сорочки, блюзки та фартушки, чоловічі сорочки та краватки. Майже в кожній хаті ікони були прикрашені вишиваними рушниками, а столи застелені вишиваними льняними скатертями. Церква була прикрашена вишивками. Перед Великоднем жінки й дівчата розмальовували писанки. Молоді хлопці знали і робили різні домашні й господарські знаряддя, як ложки, колотівці, граблі, вили тощо. Старші люди били сукно з пряденої вовни на короткі загортки – лейбики та довгі сіраки. Старші жінки й чоловіки носили довгі кожухи зимою, зроблені з овечих шкур. Жінки вирощували коноплі і льон, з їх волокна робили полотна, а з сім’я били олій.
Молодь знала багато народніх пісень – улюблені були стрілецькі. Всі себе поздоровляли словами “Слава Ісусу Христу”. Священників і учителів люди шанували. Молодь була послушна своїм батькам і старшим, не було ще тоді того зіпсуття, що тепер панує в Америці. Селяни були малоземельні. Грунт був неурожайний – пісний. Люди бідували, бо не було де заробити. Мале число чоловіків працювало в Бориславі при шибах.
В літах 1925-30 люди почали краще управляти землею штучними навозами за вказівками свойого священника. В той час почали інтенсивно займатися молочною господаркою. До міста Борислава було скороченими дорогами через ліс близько дві милі, люди носили молочні продукти, де продавали їх, а за них купували всі потрібні речі.
В селі був один млин і один тартак. Олій люди били зі сім”я у своїх ступах, на своїх господарствах.
Найспокійніше люди жили за Австро-Угорщини. За Польщі були переслідувані, змушені переходити на латинський обряд, бо тоді могли дістати підрядну працю в лісах чи на дорогах. Хати в селі були дерев’яні. Багатші заможніші мали по 2-3 кімнати. Їхні хати були вкриті бляхою. Середні й бідніші мали хати вкриті дахівкою або соломою. Люди харчувалися бідно. Тільки в неділі і свята мали кращий харч. Старші чоловіки і жінки носили звичайну одежу зі свойого льняного полотна, - лейбики зі свойого сукна та зимою кожухи. Хлопці й дівчата вже ходили в купнім. В роках 1940-44 дівчата носили обув на високих закаблуках (обцасах), а своє закидували, - міська мода входила в село.
Дітей вбирали мішано – дещо своє, дещо купне. Наші селяни на загал були релігійні, працьовиті, дбали про свою родину, гуртувалися в українських товариствах.
Друга світова війна та ворожі окупації зовсім змінили цілий спосіб життя нашого села.
21 листопада 2014
Стаття набрана мовою оригінала.
Наукове товариство ім. Шевченка під керівництвом д-ра Луки Луців.
Ню Йорк – Париж – Сидней – Торонто
1973 рік
ЗАЛОКОТЬ
Віддаль від Дрогобича
(І.С.)
21 листопада 2014
|
| Закрити |
